Згідно із статтею 112 Цивільного кодексу України: «у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду, кредитор має право звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії».
Статтею 1060 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором банківського вкладу на вимогу банк зобов’язаний видати вклад на першу вимогу вкладника, а за договором банківського строкового вкладу банк зобов’язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом у встановлений договором строк, або раніше у випадку якщо це передбачено законом.
Окрім цього, відповідно до положень статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Отже, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та його уповноважена особа на ліквідацію банку як суб’єкти владних повноважень з моменту прийняття рішення про ліквідацію такого банку мають право та зобов’язання належним чином виконувати грошові зобов язання, взяті на себе банком, що ліквідується, в тому числі і за договорами банківського вкладу в частині повернення пенсійних активів недержавного пенсійного фонду.
Із аналізу вищезазначених правових норм вбачається, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зобов’язаний повернути пенсійні активи, розміщені на рахунках банку на умовах договору банківського вкладу (депозиту), а неповернення вказаних активів є порушенням законодавства.
Національні суди до недавнього часу касаційної інстанції, дотримувались аналогічної думки.
